Перетворюємо списки на діалоги

Маю подарунок для редакторів.

Кажуть, що деякі автори часто присилають текст, де діалог зроблено маркованим списком. Перетворити такий список у нормальний текст і розставити тире — та ще морока. Але я маю рішення — макрос для візуал бейсіка у ворді. Ну, і заразом чистимо пробіли та наводимо лад із рисками та тире.

1. Відкрийте документ з маркованими списками з діалогами у Microsoft Word.
2. Відкрийте Visual Basic Editor. «Alt» + «F11» або так:
   
3. У Visual Basic Editor виберіть Normal у списку проектів (Project) в лівій частині екрана.
   
4. Вставте код у вікно коду макросу:
   

   Sub ConvertDialogListsToText(dashesArray As Variant)
       Dim para As Paragraph
       Dim i As Long
       
       ' Loop through each paragraph in the document
       For i = ActiveDocument.Paragraphs.Count To 1 Step -1
           Set para = ActiveDocument.Paragraphs(i)
         
           ' Check if the paragraph is a list item with a dash or hyphen bullet
           If (para.range.ListFormat.listType = wdListBullet Or para.range.ListFormat.listType = wdListOutlineNumbering) _
               And (InStr(1, Join(dashesArray, ""), para.range.ListFormat.ListString) > 0) Then
               
               ' Get the text of the paragraph without the bullet
               para.range.ListFormat.RemoveNumbers
               para.range.Text = ChrW(8212) & " " & Mid(para.range.Text, 1)
           End If
       Next i
   End Sub
   Sub MergeSpaces()
   Application.ScreenUpdating = False
   With ActiveDocument.range
     With .Find
       .ClearFormatting
       .Replacement.ClearFormatting
       .Text = "([^s ])@[^s ]"
       .Replacement.Text = " "
       .Forward = True
       .Format = False
       .wrap = wdFindContinue
       .MatchWildcards = True
       .Execute Replace:=wdReplaceAll
     End With
   End With
   Application.ScreenUpdating = True
   End Sub
   Sub ReplaceDashes(dashesArray As Variant)
    ' Replace dashes and space with en dash and nonbreaking space
       For Each dash In dashesArray
           With ActiveDocument.Content.Find
               .Text = " " & dash
               .Replacement.Text = ChrW(160) & ChrW(8212)
               .Forward = True
               .wrap = wdFindStop
               .Execute Replace:=wdReplaceAll
           End With
           With ActiveDocument.Content.Find
               .Text = dash & " "
               .Replacement.Text = ChrW(8212) & " "
               .Forward = True
               .wrap = wdFindStop
               .Execute Replace:=wdReplaceAll
           End With
       Next dash
   End Sub
   Sub RightTrim()
       With ActiveDocument.Content.Find
           .Text = " ^p"
           .Replacement.Text = "^p"
           .Forward = True
           .wrap = wdFindStop
           .Format = False
           .MatchCase = False
           .MatchWholeWord = False
           .MatchWildcards = False
           .MatchSoundsLike = False
           .MatchAllWordForms = False
           .Execute Replace:=wdReplaceAll
       End With
   End Sub
   Sub LeftTrim()
        With ActiveDocument.Content.Find
           .Text = "^p "
           .Replacement.Text = "^p"
           .Forward = True
           .wrap = wdFindStop
           .Format = False
           .MatchCase = False
           .MatchWholeWord = False
           .MatchWildcards = False
           .MatchSoundsLike = False
           .MatchAllWordForms = False
           .Execute Replace:=wdReplaceAll
       End With
   End Sub
   Sub RemoveFirstSpace()
       Dim firstChar As range
       Set firstChar = ActiveDocument.range.Characters(1)
       If firstChar.Text = " " Then
           firstChar.Delete
       End If
   End Sub
   Sub ClearDoc()
       Dim dashesArray As Variant
       dashesArray = Array(ChrW(45), ChrW(8212), ChrW(8211), ChrW(8209), ChrW(8209), ChrW(8722), ChrW(8210), ChrW(32), ChrW(8259))
       Call ConvertDialogListsToText(dashesArray)
       Call MergeSpaces
       Call RightTrim
       Call LeftTrim
       Call ReplaceDashes(dashesArray)
       Call RemoveFirstSpace
   End Sub

5. Збережіть макрос.
6. Відкрийте «Макроси» (Macros). «Alt» + «F8» або так:
   
7. Виберіть новий макрос ClearDoc і натисніть Run щоб запустити його.
   
8. Перевірте документ і закиньте донат на ЗСУ.

Користуюючись нагодою, хочу звернути увагу на розкладку з тире, наголосом і ла́пками: розкладка

Антиваксери COVID-19 використовують ті самі аргументи, що й 135 років тому

Гравюра 1801 року, на якій чепурний лікар підносить ланцет до «діндонади» (слово, що означає як «індичка», так і «обман»). У ньому висміюється вакцина проти віспи, яка забирає тваринну рідину у птаха для введення людині.

1885 — рік епідемії віспи. Як ми зараз знаємо, саме вакцинація допомогла людству повністю викорінити цю хворобу. Але й тоді суспільство багато в чому поводилося так само, як ми бачимо і сьогодні — спростування, маніпуляції, фейки, суперечки.

У той рік, провідний борець із вакцинацією доктор Александр М. Росс опублікував свою брошуру, в якій використав майже ті самі прийоми, що бачимо зараз в риториці ковідних антиваксерів, тільки стосовно вакцини проти віспи. До речі, як пізніше виявилося, сам він був щеплений.

У міру посилення обмежень, Росс оголосив себе єдиним лікарем, який наважився кинути виклик системі, і опублікував цю брошуру, в якій закликав усіх перестати довіряти вакцинам.

Власне, на прикладі цієї брошури можна розібрати використані прийоми маніпуляції з даними та фактами.

Маніпуляції за пунктами

1: Применшувати загрозу захворювання

Незважаючи на 30-40% летальність від віспи Росс писав: не варто хвилюватися та боятися віспи — вона небезпечна лише для незначної частини населення.

Що ми бачимо зараз у риториці сучасних антиваксерів: навіщо потрібна вакцинація молодим; людям без патологій; тим, що перехворіли; а якщо у когось алергія?; і взагалі, давайте вакцинувати тільки тих для кого ковід справді небезпечний: лише літніх людей з імуносупресією.

2. Стверджувати що вакцина не захищає від захворювання

Пункт 2 у методиці Росса – вакцина не захищає вас від хвороби.

Що ж ми бачимо сьогодні: вакцина не захищає вас від інфекції, максимум зробить перебіг вашої хвороби легшим, бла-бла-бла.

3. Наголошувати на відстку захворілих вакцинованих

Росс пише, що в Лондоні під час останнього спалаху 92% хворих були вакцинованими.

Щодня ми чуємо ці вигуки серед антиваксерів: серед госпіталізованих в Ізраїлі 30–40–50% було вакциновано. Але ж при цьому антиваксерам начхати на ту ймовірність скільки госпіталізованих людей було б без вакцинації. Начхати що вакцинованих в 10-15 разів більше, ніж гопісталізованих. Адже 30 % пацієнтів у лікарнях вакциновані, кожен третій же!!!

Це чистої води маніпуляція, коли 100% літніх людей буде вакциновано, як скажімо в Португалії чи Ірландії — то невакцинованих просто не буде. 100% госпіталізованих буде вакциновано. У вас може бути 1 госпіталізований, але антиваксер гордо заявить: адже 100 відсотків вакциновані, але є госпіталізований, отже, вакцина не працює!

4. Применшувати вплив вакцини на тяжкість захворювання

Росс у пункті 4 пише про те, що вакцина не зменшує тяжкість або летальність.

5. Стверджувати, що саме вакцина викликає захворювання

У пункті 5 Росс пише, що вакцина сама по собі може стати причиною якогось захворювання і часто смертельного.

Зараз основні тези антиваксерів — це вакцина викликає тромбоз, міокардит і сам ковід.

Ризики не порівнювались тоді, ніхто з антиваксерів не порівнює їх і зараз. Наприклад ризик поствакцинального міокардиту у людей старших за 40 років становить 2 на 100 тисяч вакцинованих. Тоді як ризик міокардиту після ковіду вищий у шість разів — 12 на 100 тисяч. Або ризик автоімунної тромбоцитопенії, який дорівнює 1 на 300 000 доз і більше. Теза про те, що вакцина викликає ковід — це дурість на рівні класів школи, де тільки починають вивчати біологію.

Всі ми знаємо як антиваксери кричать, що вакцина КПК (кір/краснуха, паротит) викликає аутизм, і все це засноване на одному, лише на одному фейковому дослідженні. Ось твіттер-тред, де цей фейк докладно розібраний та спростований.

Так, звичайно, були випадки захворювань або ускладнень після вакцинації: наприклад, після застосування живої вакцини проти поліомієліту були спалахи, або після застосування Pandemrix — вакцини проти H1N1 з'явилася більше випадків нарколепсії.

Все дуже залежить від конкретної вакцини — ті вакцини, які використовуються зараз більш ніж безпечні, 3,5 млрд людей вакциновано і якби щось було, то вже давним давно це вже спливло б у багатьох інформаційних та новинних агентствах, наукових публікаціях. Причому в таких масштабах навіть складно уявити.

6. Оголосити вакцинацію частиною глобальної змови та обмеження свобод

На картинці видно, як людину пов'язали, обмежили її свободу як мінімум на добровільну вакцинацію та насильно вакцинують.

Що бачимо зараз?

Обмеження — незаконні для невакцинованих. Це наше право на добровільну вакцинацію. Примусова вакцинація — це порушення наших конституційних прав, бла-бла-бла.

7. Посилатися на фейкових авторитетів

Росс посилається на різних лікарів, з регаліями, і вказує, що всі вони також проти вакцинації, і тим самим вводячи людей в оману. Наприклад: «J.EPPS — 25 років досвіду, директор інституту, і після 120 000 вакцинацій заявив що вакцина це отрута».

Що ми бачимо в основі багатьох риторичних прийомів антиваксерів зараз? Відсилання на якихось Чучалиних, Зеленько, якісь секти. Одним словом, головне посилатися на якусь людину з регаліями, тим самим підкріплювати свою антиваксерську позицію, мовляв, хто ти, і подивися хто він, він же АКАДЕМІК!!!

8. І останнє: повісити ярлики на лікарів, які пропагують вакцинацію

Росс підкреслює що настав час припинити тиранію лікарів.

Ким тільки не були названі лікарі та вчені, які пропагують вакціонацію: нацистами, садистами, фашистами, сатаністами, комуняками, вбивцями тощо.

135 років минуло з тих часів, вакцини змінюються – то проти віспи, то проти кору, то проти ковіда – а набір маніпулятивних технік антиваксерів залишається незмінним.

Це не вичерпний перелік антивакцинальних стратегій — історичних чи сучасних. Завжди були люди, які наживалися на медичних кризах, щоби просувати свій власні інтереси, а в сучасну епоху цифрових медіа стратегії дезінформації ще більше розвинулися. Так само, як і Росс, лідери цих рухів здобувають соціальну владу, зображуючи себе самотніми хрестоносцями.

Вірте в науку, в доказову медицину. Вакцинуйтесь!

Українська покращена розкладка

Зробив нормальну розкладку, бо всі інше — «не те».
Робив заради довгого тире та «ялинок», але захопився.
Про сім видів рисочок, здається, вже всі знають.

- дефісомінус.

— довге тире.

– середнє тире.

‑ дефіс.

‑ нерозривний дефіс (текстові редактори не будуть розривати таке слово).

− мінус.

‒ цифрова рисочка (та, що в номерах телефонів).

З лапками та апострофами все теж непросто.

Ви знали, що одинарна лапка ( ’ ) це не те саме, що апострофи ( ' , ʼ ) і, тим більше, не те, що прайм ( ′ )? Тепер знаєте.
« » " ' ‘ ’ „ “ ” ‹ › — це все лапки зі своїми правилами вживання.

А як поставити на́голос знали? Із моєю розкладкою — alt + 7.
Довгий пробіл (не уявляю навіщо :) )? — shift + пробіл.
І ще купа корисного.

Скачати для Windows
Скачати для Mac (без dead keys)

Якщо не можете встановити розкладку через адмінські обмеження — використовуйте AutoHotKeys. Це можна зробити без адмінських прав.
AutoHotKeys скрипт для Windows

Чак Поланік — Ази: «Мисленнєві» дієслова

За шість секунд ви мене зненавидите.

Але за шість місяців ви станете писати краще.

Від цього моменту — принаймні, протягом наступної половини року — ви не можете використовувати «мисленнєві» дієслова. Це: думає, знає, розуміє, усвідомлює, вірить, хоче, пам'ятає, уявляє, бажає та ще сотня інших, якими ви любите користуватися.

Список також має включати: «любить» і «ненавидить». А ще: «бути» та «мати», але до них ми дійдемо пізніше.

Приблизно до Різдва ви не можете писати таке: «Кенні думав, чи не злиться Моніка на те, що він пізно прийшов додому…»

Натомість вам доведеться розпакувати це в щось на кшталт: «Уранці після нічних загулів, коли Кенні спізнювався на останній автобус, і мав ловити попутку чи платити за таксі аби повернутися додому, де знаходив Моніку, що вдавала сон — вдавала, бо ніколи не спала так тихо — уранці після такого, вона ставила в мікрохвильовку лише свою чашку кави. Ніколи його».

Замість того, щоби персонажі знали щось, тепер ви мусите показати деталі, які дадуть читачеві змогу це взнати. Замість того, щоби персонаж чогось хотів, тепер ви мусите описати річ так, щоби читач її захотів.

Не пишіть: «Адам знав, що він подобається Гвен».

Натомість вам доведеться написати: «Між уроками Гвен завжди спиралася на шафку Адама, коли він підходив відчинити її. Вона закочувала очі та відштовхнулася однією ногою, залишаючи на пофарбованому металі чорну мітку від підбору, але також залишила запах своїх парфумів. Кодовий замок усе ще був теплим від її заду. І наступної перерви, Гвен знову була там».

Словом, більше жодних скорочень. Тільки конкретна чуттєва деталь: дія, запах, смак, звук і відчуття.

Як правило, письменники використовують ці «мисленнєві» дієслова на початку абзацу (в цій формі ви можете назвати їх «тезовими висловлюваннями»). Певним чином, вони заявляють про намір абзацу. Кілька прикладів:

«Бренда знала, що вона точно не встигне. Корок тягнувся від самого мосту повз перші вісім чи дев'ять виїздів. Батарея її мобільного розрядилася. А вдома чекали собаки, яких треба було вигуляти, бо вони влаштують справжній гармидер. Крім того, вона пообіцяла сусіду поливати його рослини...»

Ви бачите, як вступне «тезове висловлювання» перетягує на себе красу того, що йде далі? Не робіть цього. Або хоча б виріжте вступне речення та поставте його після решти. А ще краще, змініть його на «Бренда точно не встигне».

Думки абстрактні. Знання та віра нематеріальні. Ваша історія буде сильнішою, якщо ви просто продемонструєте конкретні дії та певні риси своїх героїв і дозволите своєму читачеві подумати та пізнати. Полюбити та зненавидіти.

Не кажіть своєму читачеві: «Ліза ненавиділа Тома».

Натомість робіть свою справу, як адвокат у суді, деталь до деталі. Представте кожен доказ: «Під час переклички, за подих після того, як учитель назвав ім'я Тома, перш ніж той устиг відповісти, Ліза голосно прошепотіла: “Засранець”, і Том сказав: “Тут”».

Однією з найпоширеніших помилок, якої припускаються письменники-початківці, є залишення своїх героїв у спокої. Письменник може бути на самоті. Читач може бути на самоті. Але вашому персонажу слід проводити дуже й дуже мало часу наодинці із собою. Тому що самотній персонаж починає думати, переживати чи дивуватися: «Очікуючи автобус, Марк почав переживати, скільки часу триватиме подорож».

Краще буде: «За розкладом автобус мав приїхати опівдні, та годинник Марка показував, що вже 11:57. Дорога проглядалася аж до торгового центру й автобуса на ній не було. Безперечно, водій припаркувався біля повороту, на іншому кінці лінії та задрімав. Водій дає хропака, а Марк запізнюється. Або ще гірше, водій пив, і тепер приїде п'яний, а Марк заплатить йому сімдесят п'ять центів щоби загинути у вогні дорожньо-транспортної пригоди...»

Самотній персонаж повинен почати фантазувати чи пригадувати щось, але навіть тоді ви не можете використовувати «мисленнєві» дієслова чи будь-якого з їхніх абстрактних родичів.

О, і ви можете забути про вживання дієслів «забути» та «пам'ятати».

Більше жодних пасажів на кшталт: «Ванда пам'ятає, як Нельсон розчісував їй волосся».

Натомість: «Ще на другому курсі Нельсон розчісував її волосся довгими плавними рухами».

Знову розпакуйте. Не скорочуйте.

А ще краще — швидко зіштовхніть свого персонажа з іншим. Нехай вони зустрінуться та розпочнеться дія. Нехай їхні вчинки та слова показують їхні думки. А ви — тримайся поза їхніми головами.

І поки ви уникаєте «мисленнєвих» дієслів, будьте дуже обережні, використовуючи прісні дієслова «бути» та «мати».

Наприклад, замість «Очі Енн були блакитні» чи «Енн мала блакитні очі» напишіть: «Енн закашлялася й замахала рукою перед обличчям, розганяючи сигаретний дим від своїх блакитних очей, потім усміхнулася…»

Замість недолугих «бути» й «мати», спробуйте розкрити те, яким може бути ваш персонаж та що він може мати в його діях або жестах. Тоді ви покажете свою історію, а не розкажете її.

І після того, як ви навчитеся розпаковувати своїх героїв, ви будете ненавидіти ледачих письменників, що пишуть: «Джим сидів біля телефону, дивуючись, чому Аманда не подзвонила».

Чудово. Тепер можете ненавидіти мене, але не використовуйте «мисленнєві» дієслова. Після Різдва можете знову користуватися ними, та я закладуся, що не станете.

Для домашнього завдання цього місяця:

Перегляньте своє письмо та обведіть кожне «мисленнєве» дієслово. Потім знайдіть спосіб позбутися його. Вбийте його, розпакувавши.

Потім перегляньте опубліковану художню літературу та зробіть те саме. Будьте нещадними.

«Марті уявив собі рибу, яка стрибає в місячному світлі...»
«Ненсі згадала, як смакувало вино...»
«Ларрі знав, що він мертвий...»

Знайдіть їх. А після цього знайдіть спосіб переписати їх. Зробіть їх сильнішими.

© Чак Поланік
Nuts and Bolts: "Thought" Verbs

Історія про яхту

Сільвіо, літній італійський мільйонер, колишній завзятий гравець та філантроп покалатав віскі в склянці, понюхав і зробив маленький ковток. Він намагався відчути нотки апельсину, фундуку та шоколаду, проте напій лише обпік горло й не приніс бажаної насолоди — сонце пекло занадто сильно, пориви вітру були захолодні, а крики чайок зарізкі.

— Я хочу купити цю яхту, — Сільвіо поклав руку на штурвал із червоного дерева оздоблений латунню та міддю і поглянув на співрозмовника.

Мішель, сорокарічний корсиканець, плейбой і венчурний інвестор усміхнувся у відповідь:

— Збудована в 1928-му, на знаменитих корабельнях Бальєтто, Варацце, Італія.

Трохи подумавши він додав:

— У світі немає нічого подібного до неї.

Сільвіо кивнув. Він знав, що той скаже далі. Саме ці слова Сільвіо говорив йому місяць тому, до того як побитися об заклад і... програти яхту.

— Рідкісніша, ніж просто рідкісна, — вів далі його співрозмовник.

Зробивши ковток віскі та сповна насолодившись смаком, Мішель додав:

— Вона не продається.

Сільвіо зняв темні окуляри в черепаховій із золотом оправі й нагородив друга поглядом, що мав означати: «За кого ти мене маєш?»

— Я не збираюся купувати її за гроші, — сказав він. — Я куплю її за історію.

Мішель задумався. Вдихнув аромат віскі. Зробив невеликий ковток і огледів акуратно складені снасті. Зрештою кивнув.

— За історію? — він простягнув склянку до Сільвіо.

Той злегка торкнувся до неї своєю.

— За історію.

Обоє випили. Мішель відкинувся на спинку стільця та прикрив очі. Сільвіо ж устав, підійшов до фальшборту, сперся на нього й замислився. Потім зробив іще один ковток.

— Я не розповідав цю історію нікому... — промовив він і замовк. Запала тиша. Не дочекавшись реакції друга він продовжив.

— Для мене ця яхта — не просто дорогий човен. Це спогад про те, звідки я.

— З Варацце? — корсиканець розплющив очі та поглянув на Сільвіо.

— Ні.

Мішель запитально підняв брову, але співрозмовник, здавалося, цього не помітив.

— Я народився в маленькому рибальському селі на Сардинії, куди в ті часи, ще не доїхали туристи. Тож єдине, чим займалися місцеві чоловіки — ловили рибу. Матір я не пам'ятаю. Ростив мене батько. Він, як і всі в нашому селі мав невеликий човен. Дерев'яний, з дешевим мотором і парою весел. Удосвіта, щодня, крім неділі, батько складав у нього снасті та вирушав у море в надії на рибу. По суботах — брав мене із собою. Я це ненавидів — човен, рибу, своє село. Я прагнув більшого. Тож закінчивши школу — поїхав у Кальярі. Там я захопився міським життям — дівчата, вино, карти, ставки — сам знаєш, усе що бентежить молодь і примушує кров кипіти. Однак незабаром, програвши що мав, мусив повернутися додому та знову ходити із батьком у море ловити ненависну рибу.

Якось у жовтні в нас видався особливо невдалий день. Ми не наловили риби навіть собі на вечерю, не те, що на продаж. Знову й знову ми закидали сітки, та знову й знову витягали їх пустими. Здавалося, що море спорожніло.

Восени темніє рано, і зрештою, коли сонце торкнулося води ми попрямували додому.

— Maledetti ricchi! — вилаявся батько. — Вже поночі, а вони сигнали не увімкнули. Понакуповували...

Я подивився у напрямку в якому він кивнув і побачив яхту, що погойдувалася на хвилях. Дві щогли, витончений корпус, висока корма — було видно, що це судно високого класу. Та з прибраними вітрилами й вимкненими вогнями воно здавалося покинутим. 

— Може, її з якоря зірвало, і там нікого немає, — з надією сказав я.

За законом, усе знайдене в морі належить тому, хто його знайшов. Тож якщо на борту дійсно нікого немає — ми могли забрати яхту собі. Продати таку красуню й можна надовго забути про бідність. Батько розвернув човен до неї.

Підійшовши до яхти ми побачили, що якір піднято й не вивішено ані кранців, ані трапу.

— Ehila, на борту! — гукнув батько.

Ніхто не озвався.

— Кранців немає, — сказав я.

— Мабуть, у бухті якійсь стали скупатися, пострибали у воду, а піднятися без трапу не змогли. А якір забули кинути, от її і віднесло.

Я кивнув, але подумав: «Хто купається в жовтні?»

Батько спрямував човен до носу судна. Ухопившись за якір я видерся на палубу. Дістав із рундука трап і закріпив його на кормі.

— Подивися чи немає води під пайолами, — порадив батько. — Я сам тут прив'яжу поки.

— Немає, — сказав я, коли він піднявся на борт. — Але в кают-компанії розкидані карти і відкрита пляшка віскі.

— То, мабуть, понапивалися й дійсно пострибали за борт, — відповів він. — Людей шкода, звичайно, але сьогодні ми повернемося додому не з пустими руками.

Я саме перевіряв чи не лишили багатії чогось цінного в каютах, коли батько покликав мене нагору. Я піднявся на палубу та роззирнувся. Уже зовсім стемніло.

— Слухай! — він узяв мене за руку й указав кудись за борт.

Я прислухався. Крім плескіту хвиль було ще щось. Батько кинувся в рубку й за хвилину повернувся з ліхтарем. Засвітивши його, почав водити променем по поверхні води. Спочатку поряд із яхтою, потім усе далі. Ми напружено вдивлялися у світлу пляму.

— Он там, — я щось побачив у воді.

— Людина тоне, — батько тицьнув мені в руки ліхтар. — Світи на нього, поки я не затягну в човен.

Я тримав ліхтар, дивився, як батько гребе до потопаючого і шкодував за яхтою, що вже був вважав нашою. Бо ж тепер у неї був власник — той іnfelice. Я допоміг батькові підняти на борт хлопця. На вигляд йому було років 20, як і мені. Він, увесь побитий із заплилим оком і розсіченою бровою постійно кашляв, спльовуючи воду та бурмотів щось французькою. Удвох ми перенесли його в рубку та поклали на диван.

На животі в хлопця червоніла пляма крові. Батько розірвав на ньому сорочку й ґудзики застрибали по підлозі. Під сорочкою виявився якийсь журнал застромлений за пояс. По ньому теж розходилася темна пляма.

— Пошукай десь аптечку, — сказав батько. Він кинув журнал на підлогу й оглянув рану. — Поріз не глибокий, але треба обробити. Ну, чого став!?

«Хай би той француз крізь землю провалився», — подумав я, але спустився в камбуз і заходився відчиняти численні дверцята та висувати шухляди. Зрештою, таки знайшов червону сумку із зеленим хрестом і схопивши її поспішив сходами нагору. Та яке ж було моє здивування, коли виявилося, що рубка геть порожня! Диван усе ще був мокрий і на підлозі валявся закривавлений журнал, та ні хлопця, ні батька там не було.

— Papà! — покликав я.

Ніхто не озвався.

Не знаючи, що й думати, я кинувся на палубу. Там було так само пусто. Я побіг до корми, де біля трапу лишився прив'язаний човен. Однак ані човна, ані батька, не знайшов. Схопивши ліхтар, я вдивлявся в море і кликав, і кликав, і кликав, але так і не отримав відповіді. Повернувшись у рубку я зіщулився на дивані, заплакав і зрештою заснув.

Першим, що я побачив зранку, був журнал на підлозі. Від одразу нагадав мені нічні події. Я підняв його і знічев'я спробував погортати. Деякі сторінки злиплися від крові та на більшості текст усе одно можна було розібрати. Журнал був французьким, однак заголовок я все ж зрозумів: «100 років ФІФА». А ще там була дата — жовтень 2004-го року. За кілька хвилин я усвідомив, що́ саме тримаю в руках — це був журнал із майбутнього. Він містив результати всіх матчів Чемпіонату Світу та Чемпіонату Європи. Дивлячись на журнал із результатами головних спортивних змагань за наступні 40 років, я розумів, що фактично тримаю в руках гуску, котра нестиме золоті яйця дуже довго.

Я не мав причин повертатися додому. Я не зміг би пояснити, звідки в мене взялася дорога яхта та куди подівся батько. А в історію із мандрівником у часі й сам не повірив би, якби не мав журналу. Тож я вирушив до Палермо. Розпродавши деякі дорогі речі знайдені в каютах зміг якось перебитися та перезимувати. Навесні, коли з'явилися перші туристи — катав їх на яхті. А коли почався Чемпіонат Європи я заклав її. 

Отримані гроші я розділив на кілька частин і відніс до різних букмекерів. Цього разу я грав обережно — тепер мені вже не було куди повертатися. Навмисне зробив кілька програшних ставок — найменше чого я потребував, то це уваги мафії. Тож виграш мій був невеликий — я не розбагатів того літа. 

Виграних грошей саме вистачило щоби викупити яхту та забезпечити собі більш-менш пристойну зимівлю. Весь наступний рік я знову катав туристів. І збирав гроші. А коли прийшов час Чемпіонату Світу — знову заклав яхту, і знову відніс гроші до букмекерів. Але вже не на Сицилії. Цього разу я заробив більше. Ще за кілька років грошей було вже стільки, що я не мав потреби закладати яхту. Ставки росли, виграші теж. Я знав, що у 2004-му вийду на пенсію. Тож мав її собі забезпечити. А ще, я знав, що у 2004-му вперше за 33 роки повернуся додому.

Якщо той хлопець, думав я, повернувся назад, туди звідки прибув, і забрав із собою мого батька, то я маю бути там, щоби зустріти їх. І я був. Я шукав їх у морі, шукав на березі, шукав де тільки можна, та ніде не знайшов. Після цього моє життя змінилося. Не те щоби воно утратило сенс — я все ще отримував задоволення від нього, та тепер я не мав цілі. Я заспокоївся. 

А своїм танцем ти сколихнув щось у мені. Нагадав як це — ризикувати. Як це — програвати. Як це — бути молодим. Ти чесно виграв заклад, але тепер я хочу цю яхту назад, бо саме вона нагадувала мені про мою ціль усі ці роки.

Сільвіо зробив ковток віскі та в очікуванні подивився на Мішеля, ніби питаючи: «Чи варта ця історія яхти?». Однак той, сидів спершись ліктями на коліна, катав між долонями склянку з віскі й, здавалося, думав про щось своє.

— Кажеш, що шукав їх 2004-го, — зрештою сказав він. — Але ж вони могли повернутися й іншого року.

Сільвіо запитально поглянув на Мішеля не розуміючи, куди той хилить.

— Скажімо, хлопець прибув насправді з 2005-го. І припустімо, він грав на яхті в карти з якимось корсиканським мафіозі та мав дурість виграти її. Можливо, мафіозі вирішив, що простіше позбутися тіла у відкритому морі, ніж віддавати яхту. Тож хлопця штрикнули ножем і викинули за борт. Але Провидіння, чи Бог, якщо хочеш, зглянулися над malheureux. І перенесли в 1971-й рік. Разом із яхтою. Але без корсиканців.

Мішель залпом допив віскі, налив ще й продовжив:

— І там його витяг із води італієць-рибалка. А тоді Провидіння, чи Бог, перенесли його назад, однак не у 2005-й, а в 1985-й, у рік його народження. Уже без яхти, але з італійцем-рибалкою. Давши, в такий спосіб знак, що хлопець може почати все з початку. Але тепер у нього буде батько. Батько, якого не було раніше. Батько, який навчить заробляти не грою, а працею. Батько, який навчить бути достойною людиною. А ще в нього будуть знання про головні події наступних двадцяти років. А такі знання — сам знаєш — це гуска, що несе золоті яйця.

Мішель, подивився на Сільвіо й піднявши склянку сказав:

— За історію. У якій кожен отримав те, чого потребував.

— Розкажи мені про тата, — надтріснутим голосом відгукнувся Сільвіо.

Eclipse: Second Dawn for the Galaxy українською

Переклав правила Eclipse: Second Dawn for the Galaxy українською.

• Правила (pdf)

Пригоди Above and Below українською

Переклав Книгу Пригод Above and Below українською.

• Книга Пригод (pdf)

Вітер

Вона повільно приходить до тями. Спогади зринають звідкись із глибин свідомості ніби бульбашки газу й лопають перш ніж вдається пов'язати їх між собою. Вони подібні радше картинам чи відчуттям, ніж думкам та спогадам.

Її звуть Настя. Вона йде ґратчастою палубою. Тримає маму за руку. Тіло важить більше, ніж зазвичай, та жалітися не можна. Їй із усіх сил хочеться бути хорошою дівчинкою. «Мама Оксана, — думає вона. — Я хороша дівчинка. Не віддавай мене, будь ласка».

Вони минають одні двері, другі, треті. Тіло стає дедалі легшим, аж поки взагалі не втрачає вагу. Мама Оксана вмикає магніти на взутті й далі просто тягне її за собою. Настя любить невагомість. Вдома, на «Цикаді», невагомість означала дрейф. Під час дрейфу вахту несли тільки шкіпери та старші механіки. Решта сім'ї збиралася разом у кают-компанії — всі її тата, мами, сестри та брати. Це був час перепочинку і спілкування, час ігор і веселощів.

Невагомість зникає. Настя знову може йти сама. Та незабаром вони зупиняються. «Оксана оф Раджа фром Цикада», — говорить мама. Маленька дівчинка не знала, що означали ці слова. Та зараз вона вже не та маленька дівчинка. Вона бульбашка спогаду дорослої жінки. І ця жінка розуміє – мама Оксана народилася на кораблі «Раджа», а живе на кораблі «Цикада».

Ще в дівчинки є тато Едвін оф Клеймор. Він — старший механік Цикади. Тато Едвін зробив їй особливе ліжко для захисту від перевантажень. Він кращий за всіх інших її тат. І ще є мама Рита — вона штурман Цикади. Вона краща за всіх інших мам і точно краща за маму Оксану. Проте в бульбашках спогадів немає жодної іншої інформації про маму Риту. Настя не пам'ятає її рук, не пам'ятає її обличчя та голосу… Хоча ні. Є маленька бульбашка зі солоним смаком сліз. Колись мама Рита притискала Настю до себе та плакала. Було це в той день, коли мама Оксана забрала її із собою на станцію, чи раніше — Настя не пам'ятає.

Зринає інша бульбашка. Настя серед дітей. Усі вони лисі та з татуюванням на голові. Вони — псовані. Народжені без генетичних модифікацій. Багато хто, не всі, але більшість, мають проблеми зі здоров'ям. Хтось — серйозні, такі як у неї. Хтось — легкі. Дехто не має жодних. Однак закон невблаганний — якщо геном не було переглянуто та схвалено до народження дитини — вона є «псована». Її має бути передано в органи опіки. Немає чого витрачати дефіцитні ресурси на таких дітей. Найкраще, на що вони можуть розраховувати — це стати помічником молодшого механіка чи швартовим у доках. Робота — принеси-подай і не вимагає жодної кваліфікації. Декому, хто має талант чи красу, можливо, пощастить стати розвагою «чистих». Одиницям — вундеркіндам, можливо, випаде роль помічника аналітика. Та жодному з них не варто розраховувати на подовження життя. Їхня доля — згинути за кількадесят років не залишивши по собі жодного сліду.

У новій бульбашці спогадів Настя притискається обличчям до ілюмінатора та спостерігає як кілька кораблів огинають барабан станції щоби вирушити до планет та астероїдів. Їй нема чого й думати коли-небудь ступити на палубу корабля. Ніколи не додати до свого імені жаданого «фром». Одне невелике пошкодження ДНК, одна помилка — і її кістки стали занадто крихкими, щоби витримувати перевантаження прискорення. Поки вона була маленькою, кістки були м'якшими. А ще в неї була спеціальна люлька. Один із тат зробив її. Доросла Настя вже забула його ім'я, та все ще пам'ятає ту вдячність і любов, що відчувала до нього.

Ще однин спогад. Настя в робочому комбінезоні швартового проходить повз натовп.

— Вони звуть вас псованими та думають, що знають вас. Я кажу, що вони вас не знають!

Чоловік майже кричить. Він чистий, та половина його голови лиса. Це знак підтримки сиріт — псованих — від яких відмовилися сім'ї та кораблі.

— Вони називають себе чистими та гадають, що кращі за вас. Я кажу вам, що це неправда! Правда в тому, що ви — звичайні люди і вони — звичайні люди! Немає «чистих» чи «псованих», всі люди — однакові!

«Скажи це моїм кісткам», — думає Настя й уже хоче піти далі, проте чоловік починає говорити, про рівні права та можливості для всіх і вона зупиняється. Думає, що́ віддала би за один єдиний політ. За одненький політ. Навколо станції, повз астероїди, повз планети й далі до зірок… Бульбашка лопає.

В іншій вона зі злістю зриває із себе шолом. Тренажер сховано між зовнішньою стіною барабану станції та якимось складом. Цей простір мав би бути заповнений свинцем для захисту від космічної радіації. Проте Спротив облаштував тут криївку для підготовки пілотів. Тепер її називають Ека — чиста. Вона вірить, що її доля — виняткова — стати тим вітром, що здує пихатих чистих та надме сонячний парус щоби нести людство до нових зірок. Там не буде псованих. Там усі будуть рівні. Там кожен буде цінним. Зараз її цінність полягає в тому щоби вкрасти корабель, розігнати його та покласти на визначену орбіту до того, як перевантаження зламає їй ребра та їхніми уламками прохромить легені. Вона, напевне, буде вже мертва коли корабель зіштовхнеться зі станцією космічного ліфта. Однак Ека помре, знаючи, що несе подих нового життя. І вона знає, що останніми її словами будуть «Ека оф Цикада фром Вітер». Вона надягає шолом і знову запускає симуляцію.

Зрештою бульбашки закінчуються. Та її все ще оточує пітьма. Пітьма й тиша.

«Я вижила? — думає Ека. — Це смерть? Я зробила роботу?»

— Ти вижила, — чує вона голос. Дивний голос. — Це не смерть. Ти зробила роботу.

«Хто це? — думає Ека. — Де я?»

— Тебе збили, — долинає до неї. — Корабель розвалився. Вантаж вольфраму та літію досяг цілі, а тебе відкинуло в космос. Ми підібрали тебе, бо кожен має цінність.

«Я цінна», — думає Ека. Вона хоче заплакати, та сліз немає. Здається, очей теж немає.

— Ти довго спала, а зараз прокидаєшся. Ми дали тобі нове тіло, Еко. Тепер ти маєш навчитися ним користуватися.

«Що, нове тіло? Сильне? З міцними кістками?»

— Сильне нове тіло. Я почну вмикати системи одну за одною. Не лякайся. Буде важко, та я вірю, що ти впораєшся.

«Я впораюсь. Я Ека оф Цикада фром Вітер».

— Ні. Тепер ти Ека Вітер. Даю доступ до маневрових двигунів…

Scythe. The Rise of Fenris українською.

Переклав історію Scythe. The Rise of Fenris українською.

• Піднесення Фенріса (pdf)

This war of mine українською

Переклав журнал This war of mine українською.

• Журнал (pdf)

Саму This war of mine купити можна за 2478 грн. якщо зареєструватися ;)

Nemesis українською

Переклав правила Nemesis українською.

• Правила (pdf)
• Наслідки (pdf)
• Поторочі (pdf)
• Покручі (pdf)

Все почалася так само як і безліч разів перед тим — пробудження в холодному тумані Гібернаторія, в самому центрі корабля. Як завжди, ми страждали від тимчасової амнезії через подорож крізь гіперпростір та гібернацію. Ми знали свої імена та мали деякі основні спогади, але ми не пам'ятали чітко, де були або що нам слід робити. Корабель здавався незнайомим.

Ми знали, що десь на кормі були три двигуни, а десь у носовій частині був місток. Ми були також знали, що на кораблі є дві рятувальні капсули, на випадок якщо щось піде ДУЖЕ погано. Решта спогадів лишалася розмитою. Та цього разу амнезія була не єдиною нашою проблемою — один із наших товаришів лежав у своїй камері гібернації із зяючою в грудях дірою. Мерехтіло аварійне світло.

Як капітан, я знав, що ми маємо уникати паніки та слідувати процедурам. Тож потрібно було оглянути корабель і перевірити, чи працюють двигуни, тому що нам треба було принаймні 2 з них щоби продовжити політ. Ми також повинні були перевірити координати, щоби переконатися, що корабель усе ще прямує до Землі.

Ми всі дивилися досить фільмів жахів щоби розуміти, потребуємо якоїсь зброї. На щастя, наші шафки були тут, із деяким обладнанням і предметами, необхідними для виконання наших функцій (хоча й не все було в робочому стані). Між моїм 6-тизарядником й іншими особистими речами я також знайшов щось іще — лист від мого роботодавця, що містив спеціальні накази.

Якийсь час тому, механік нашого корабля розкопав щось про корпорацію і заявив, що буде свідчити в суді, щойно він повернеться на Землю. Компанія дала зрозуміти, що вони не хочуть, щоби він повернувся. За жодних обставин.

Я знав, що багато членів мого екіпажу мали свої власні секретні плани та власні корпоративні цілі. Я не міг їм довіряти. Ми розділилися на дві групи — пілот і я мали перевірити місток, а механік і вчений пішли на корму, де було машинне відділення.

Я обережно просувався вперед коридором. Коли увійшов до сусідньої кімнати, то почув дуже дивний шум, що лунав з носа корабля. Потім двері зачинилися прямо за мною. Несправність системи! Стільки зусиль для того, щоби лишатися разом і все на смарку...

Я озирнувся — я опинився в секції з каютами екіпажу. Вирішив пошукати тут щось корисне. Знайшовши вогнегасник і аптечку відразу відчув себе трохи безпечніше. Тут більше нічого не було, тому я вирішив рухатися вперед. Саме тоді справи з поганих стали жахливими. Спершу, я вступив у якийсь зелений слиз, який покрив мої ноги й не стирався. А потім, я знову почув цей шум.

Раптом, жахлива личинка вискочила прямо на мене з темряви. Побачивши її кігті та щелепи, я був абсолютно впевнений, що ця штука зробить зі мною щось жахливе, якщо не буду діяти швидко. Отже, я розстріляв у неї майже всі свої набої — стріляв, доки вона не припинила ворушитися.

Тоді я зрозумів, що відбувається щось божевільне. Мені довелося вирішувати, чи хочу виконати завдання, яке дала мені компанія, чи буду дотримуватися своєї особистої цілі. Я подумав, що це не найкращий момент для того, щоби втрачати члена екіпажу — майбутнє людства може бути на кону! Замість того, щоб убити механіка, я вирішив, що маю надіслати сигнал, використавши нашу радіорубку, щоби попередити Землю про ситуацію. Потім я спробую дослідити одну з цих почвар у лабораторії, щоби отримати якомога більше інформації, перш ніж покинути цей приречений корабель.

Я саме вирішив трохи перепочити, щоби заспокоїти нерви, коли знову пролунав цей страшний шум. Цього разу на мене нічого не вискочило. Я увійшов до сусідньої кімнати. Це була генераторна. Тут ми з пілотом знову возз'єдналися. Це було єдине місце, де ми могли активувати послідовність самознищення корабля. З огляду на те, що я щойно бачив, це не виглядало як погана ідея... На жаль, кімната була пошкоджена, і нам треба було спочатку її відремонтувати. Ми вирішили, що механік найкраще підходить для цього завдання.

Я поговорив із пілотом, яка підтвердила те, чого я весь час боявся — почвар було більше, ніж єдина личинка. Дорогою сюди вона натрапила на дорослу почвару, котра встигла вдарити її. На щастя, це була лише легка рана, та я боявся, що вона може бути інфікована. І, оскільки ця почвара тепер ховалася десь там за нами, ми не могли повернутися до гібернаторія.

Ми витратили наступні кілька хвилин рухаючись обережно з однієї кімнати до іншої, намагаючись врятувати те, що ми могли — я зумів виготовити імпровізований вогнемет, використавши деякі хімікати та інструменти. На кожному кроці ми чули все більше шумів, що лунали все ближче.

Деякі з кімнат, які ми перевірили, були пошкоджені, а одна з них була охоплена пожежею. Наші справи виглядали недобре. Я знав, що корабель може витримати певну частину проблем перш ніж вибухне. Ми витратили якийсь час на ремонт системи керування люками щоби розблокувати наші дві рятувальні капсули — ми стали на один крок ближче до втечі із цієї смертельної пастки.

Тут ми розділилися. Пілот пішла до рубки, і я пішов надсилати свій сигнал. Я саме увів свій логін у консоль комунікатора та почав передачу, коли вибух кинув мене на протилежну стіну. Навіть приголомшений вибухом, я зрозумів, що хтось просто намагався вбити мене. Мені не довелося довго чекати на винуватця — за кілька секунд механік увірвався в кімнату, в його масній руці був ще один палаючий коктейль Молотова.

Він не міг застрелити мене або безпосередньо завдати мені шкоди — завдяки імплантам, що їх усі космічні бригади мали в головах. Ті подавляли пряму агресію, щоби запобігти насильству чи заколоту. Проте непрямий напад був одним зі способів обдурити імплант. Та механік не знав дечого. Як капітан, я міг використати той самий імплантат, щоби змусити його виконати наказ.

Я наказав механіку розвідати одну із сусідніх кімнат. Незабаром я почув звук, на який сподівався. Одна з почвар вилізла з технічних коридорів і стрибнула на цього дурня. Просто щоби переконатися, що жоден із них не вийде живим, я кинув гранату в коридор.

Я оглянув свої рани — моя нога сильно постраждала. Я перев’язав її та знову зміг ходити, але я також знав, що це тимчасовий захід — треба було справжнє лікування, яке я мав намір отримати за першої ліпшої нагоди.

Незважаючи на біль, мені вдалося дістатися до рубки, підриваючи дорогою закриті двері. Там я знайшов пілота й розповів їй про напад механіка. Вона занадто поспішала щоби перейматися. Пілот просто встановила координати стрибка для Землі. Ми не знали, чи достатньо двигунів працює, але вона хотіла ризикнути. Це залишило нам мало часу, щоби повернутися до гібернаторія. До стрибка залишилося всього кілька хвилин, і все живе, що в цей момент буде перебувати поза камерами гібернації — буде розчавлено екстремальним прискоренням.

Я сказав їй, щоб вона рухалася вперед, сподіваючись, що отримаю шанс зазирнути в лабораторію та закінчити власні справи. Але щось було неправильно... Можливо, те, як вона рухалася чи говорила? Я не міг сказати напевне, але, як капітан, я навчився не ігнорувати свої передчуття.

На щастя, в мене був журнальний ключ, який надавав мені повний доступ до облікового запису одного члена екіпажу — я вирішив перевірити листування пілота. Те, що я виявив, було шокуючим. Вона мала намір доправити корабель до якоїсь таємної бази на Марсі, де організація, про яку я ніколи раніше не чув, планувала використати почвар для невідомої темної мети.

Те, що почалося після цього, було справжнім пеклом. Поранений, оточений ворожими формами життя та без союзників, я викручувався як міг, аби лише залишитися в живих. Коли на дорозі постала доросла почвара, я використав усе паливо у своєму вогнеметі, намагаючись вбити її, але цього було недосить. Тварюка дотягнулася до мого плеча своїми слинявими щелепами. Я дістав револьвер і останньою кулею, котру беріг для себе зніс почварі голову.

Я вже втрачав свідомість від кровотечі, коли наш вчений натрапив на мене. Він саме прямував із лабораторії, де дослідив одну із туш почвар, і виявив слабкість їхнього виду. Виявляється, ми мали спільну мету! Він допоміг мені піднятися, і ми вирішили вшиватися з корабля разом. На жаль, він протримався не дуже довго. Мені довелося лишити вченого, коли його спіймав величезний самець. Це був важкий вибір, але хтось мав попередити Землю!

Нарешті, я дістався до евакуаційного шлюзу — та шлях було заблоковано. Там була вона, чекала на мене. Страшний звір, найбільший у своєму роді. Королева! А в мене залишився лише маленький вогнегасник, який я всюди носив. У відчаї я пожбурив ним у почвару. На диво, це спрацювало! Вона відступила, давши мені достатньо часу, щоб увійти в рятувальну капсулу та швидко її запустити.

Я ВИБРАВСЯ. Я ВИЖИВ.

Або принаймні я так вважав… Я відчуваю як щось ворушиться всередині мене. Я не знаю, скільки часу ще маю. Я залишаю це повідомлення на випадок, якщо хтось знайде цю капсулу.

Знищте моє тіло. Не досліджуйте цих істот. Не намагайтеся використовувати їх у будь-який спосіб.

Якщо ви хочете, щоби людство вижило — залиште їх і ніколи не повертайтеся.

Dice Forge українською

Переклав правила Dice Forge українською.

• Правила (pdf)
• Довідник гравця (pdf)

Santorini українською

Переклав частину правил Santorini українською.
Золоте руно перекладу пізніше.

• Правила

Patchwork українською

Переклав правила Patchwork українською.

• Правила (pdf)

Living Planet українською

Переклав правила Living Planet українською.

• Правила (pdf)

Terraforming Mars українською

Переклав правила Terraforming Mars українською.

• Правила (pdf)
• Еллада й Елізій (pdf)
• Небо Венери (pdf)

Pandemic: Reign of Cthulhu українською

Переклав правила Pandemic: Reign of Cthulhu українською.

• Правила (pdf)

Twilight Imperium 4ed українською

Перекладаю Сутінки Імперії українською

• Правила (pdf)
• Довідник — в планах

 

Android: Netrunner українською

Переклав правила Android: Netrunner українською. Перекладав не оригінальні правила, а російський переклад — там все викладено стисло й доступно. Файл треба качати, бо онлайновий офіс ламає обтікання.

• Правила (pdf)

Twilight Imperium 3ed українською

Переклав Сутінки Імперії українською
Переклади треба качати, а не користуватись онлайн версією— вона крива через неправильне відображення колонок.

• Правила
• Доповнення Розколота Імперія. Правила
• Доповнення Друзки Трону. Правила
• Всі правила (pdf)
• Історія галактики (pdf)
• Аркуші Рас
• Карти Стратегії
• Карти Дії
• Карти Політики
• Карти Цілей
• Карти Технологій
• Карти Зобов’язань
• Карти Найманців
• Карти Порядку Денного
• Карти Договорів