Перетворюємо списки на діалоги

Маю подарунок для редакторів.

Кажуть, що деякі автори часто присилають текст, де діалог зроблено маркованим списком. Перетворити такий список у нормальний текст і розставити тире — та ще морока. Але я маю рішення — макрос для візуал бейсіка у ворді. Ну, і заразом чистимо пробіли та наводимо лад із рисками та тире.

1. Відкрийте документ з маркованими списками з діалогами у Microsoft Word.
2. Відкрийте Visual Basic Editor. «Alt» + «F11» або так:
   
3. У Visual Basic Editor виберіть Normal у списку проектів (Project) в лівій частині екрана.
   
4. Вставте код у вікно коду макросу:
   
   (Макрос )
5. Збережіть макрос.
6. Відкрийте «Макроси» (Macros). «Alt» + «F8» або так:
   
7. Виберіть новий макрос ClearDoc і натисніть Run щоб запустити його.
   
8. Перевірте документ і закиньте донат на ЗСУ.

Користуюючись нагодою, хочу звернути увагу на розкладку з тире, наголосом і ла́пками: розкладка

З Різдвом!

— З Новим Роком! — механік усміхався, чи, радше, шкірився у всі тридцять два.

Йому ніхто не відповів.

— Десять хвилин, сорок три секунди, — сказала я, коли корабель зробив черговий оберт навколо чорної діри.

— З Новим Роком! — знову життєрадісно подав голос механік.

— Я закінчила розрахунки, — науковиця постукала пальцем по екрану. — Якщо в момент від’єднання вага корабля буде перевищувати вагу шлюпки в десять разів, нас може відкинути на відстань достатню для виходу з поля тяжіння чорної діри.

— Більше конкретики, — голос капітана дзвенів сталлю.

— Забагато змінних, шанси трохи вищі за шістдесят відсотків. Чим більша різниця, тим більше шансів.

Капітан поглянув на мене. Я перевірила показники. Похитала головою:

— Нам треба викинути зі шлюпки дві тони, щоби досягнути необхідної ваги.

— З Новим Роком!

— Може, тут його лишимо? — я кивнула на механіка.

— Нікого не лишимо. Викинемо зі шлюпки все зайве та будемо сподіватися на краще.

Я була невпевнена, що гірше — загинути в чорній дірі чи лишатися поряд із божевільним.

Ми викинули все, що змогли, і навіть скинули пальне із маневрових двигунів. Якщо наша гравітаційна катапульта не спрацює, вони однаково не знадобляться.

Коли роботу було завершено, всі зібралися в шлюпці.

— Готові? — капітан обвів нас поглядом.

— Ще одяг, — сказала науковиця. — Кожен грам важливий. Ми або врятуємося голими, такими, як народилися на світ, або не врятуємося взагалі.

Вона розстібнула блискавку комбінезону.

— З Новим Роком, — зареготав механік. — Я був хорошим хлопчиком, тож отримаю подарунки.

Я поглянула на капітана. Той махнув рукою і також розстібнув блискавку.

За кілька хвилин я вже сиділа в пілотському кріслі. Пряжка паска безпеки неприємно холодила живіт. Решта вкладалася в гібернаційні капсули. Після виходу на необхідну траєкторію польоту, туди ляжу і я. Потім лишатиметься лише сподіватися, що шлюпка досягне населеного сектору космосу, що на сигнал SOS хтось прилетить і, що до того часу гібернаторій не вийде з ладу.

— З Новим Роком! — востаннє сказав механік.

Купол над ним опустився.

Кожна камера важила більше ніж пів тони, і за нормальної сили тяжіння, я навіть не зрушила б її з місця. Тут же за допомогою імпровізованих пасків і важелів я витягла зі шлюпки всі три менше ніж за годину.

Наостанок поглянула на механіка зануреного в гібергель. У відображенні помітила, що й досі гола. Так і має бути. Людина народжується голою.

— З Новим Роком? Ні. З Різдвом! Моїм.

Коляда

Я прокидаюся від її кроків.

— Вітаю дідусю, — говорить вона.

— Ти геть посиніла, — відповідаю я. — Холодно?

Вона знизує плечима:

— Зима.

— Мені спекотно, — кажу я. — Не підкидай більше у вогонь.

— В тебе лихоманка, — каже вона, але не підкидає, лише щільніше закутується у ведмежу шкуру.

— Мені вже недовго. Потім тобі не треба буде тут лишатися.

— Не говори так, — заперечує вона, та я не зважаю.

— Підеш на південь, знайдеш собі хорошого чоловіка…

— Я тобі принесла  супу, дідусю, — перебиває вона і я замовкаю. — Поїж поки гарячий.

— Мені б чогось холодного.

Поки вона насипає в миску вариво, я пробую підвестися й усістися зручніше. Суглоби майже не гнуться. Беру її маленькі, як у немовляти, ручки, що звисають з-під шкури та міцно стискаю.

— Коли тебе через них покинули в лісі, я так само тебе годував. Ти отакенька тоді була.

Я відпускаю її руки та показую якою саме. На очі мені набігають сльози і я тихцем їх змахую. Вона обіймає мене й довго-довго не відпускає.

— Якби не ти, дідусю, я би пропала, — зрештою каже вона, а тоді підводиться й подає миску із супом. Там плаває перерубана кістка та корінці. Вона хороша дівчина, яка знає, що любить  її дідусь. Стане комусь хорошою дружиною.

— Він був поганим, — говорить вона, поки я їм. — Влітку бачила, як укинув у річку щеня, що теж народилося шестилапим. А якось намагався вкрасти в мене гребінь.

Я киваю та висмоктую із кістки мозок. Посинілою від холоду рукою вона змахує краплі з моєї сивої бороди.

— Я сподівалася зловити зайця, та останніми днями всі мої пастки виявлялися пустими. А вчора побачила, як він обкрадав сильця.

— Ти все зробила як слід, — я не питаю; я знаю, бо ж сам її учив.

Тепер киває вона:

— Розвісила його нутрощі по всій ялинці — куди змогла дотягнутися. Ці дурні вважатимуть, що то духи лісу покарали малого.

Мені спадає одна думка. Кажу:

— Коли я піду…

Вона хоче перебити, та я не даю.

— Коли я піду, витягни мене надвір. А коли тіло скує мороз, постав мене десь на видноті.

— Ти станеш духом лісу, дідусю, духом морозу, — здогадується вона. — Вони будуть боятися тебе.

Киваю.

— А потім іди на південь.

Вона притискається до мене синьою щокою і я відчуваю, як по шиї котяться її гарячі сльози.

— Онучко, — гладжу її волосся. — Коляда, моя Калі.

Ма-ам

— Ма-ам!

Я вирішив, що сьогодні маю приготувати святковий обід. Особливий день — особлива страва. От тільки ще не визначився, що саме це буде.

— Що порадиш приготувати?

Із запропонованих рецептів я відібрав кілька схожих і вирішив, що остаточно визначуся в процесі. Перше, що мені знадобиться, це м’ясо. Тож я спустився на харчовий рівень і огледів тварин. Корова ще не досить обросла плоттю після моїх минулих кулінарних експериментів і подекуди проміж блідо-рожевими волокнами проглядав титановий каркас. На баранину в мене були інші плани, а от свиня являла собою акуратний світло-червоний куб м’яса із білими прожилками жиру. Так чи інак — її треба було утилізувати. Я перевірив показники гормонів, кислотно-лужний баланс і зрізав по кілька сантиметрів із кожного боку.

Відправивши м’ясо на кухню, попрямував до біореплікаторів, що вирощували овочі. Пройшов уздовж яскравих кубів баклажанів і перцю та зупинився біля буряка. На відміну від інших овочів, реплікатор буряка в мене був лише один, бо користувався ним я рідко. І тепер він був уже не акуратним кубом, а, радше, кулею, наближаючись до своєї давньої форми.

— Ма-ам, — сказав я. — Гадаю, я визначився із рецептом.

Крім буряка я зрізав ще кілька скибок томату, картоплі, моркви та цибулі й відправив їх на кухню услід за м’ясом. Однак коли підійшов до реплікаторів із капустою — виявив, що всі вони виведені з ладу.

— Ма-ам, проведи діагностику капусти.

— Механічне пошкодження силового кабелю на шостому технічному рівні, — пролунав голос із динаміків.

— Це вже вкотре за цей місяць?

— Вчетверте.

— Минулого разу постраждали злакові. Відправ туди дронів, але нехай лише все полагодять і нічого не прибирають. Я сам хочу визначити джерело проблем.

Коли я прибув до місця поломки, її вже було усунуто. Прибиральник стояв біля купки сміття, що складалася переважно з дротів і шматочків ізоляції. Я підняв пошкоджений шматок силового кабелю, повертів його в руках і кинув на підлогу.

— Миші. Чи якісь інші гризуни.

На підтвердження моїх слів із вентиляції показалася сіренька мишка. Вона сиділа на краю отвору та водила носиком туди-сюди, намагаючись знайти собі якусь поживу. Я підніс до неї руку й вона, обнюхавши її, безстрашно перебралася мені на долоню. Я погладив сіре створіння й сказав:

— Ма-ам, ізолюй за мною весь рівень і стерилізуй його. Потім відправ прибиральників і встанови лазерні решітки в повітроводах.

(На кухні )

^[1] Бола́, бола́с — метальна зброя, яка складається з ременя або декількох ременів, до кінців яких прив'язані кам'яні кульки. Бола́ не стільки вражають тварину, скільки захоплюють, заважаючи втікати та спутуючи ноги.

Люди Білого Короля

Коли учень шамана Пташина Лапа приніс вчителю звістку, про те, що в савані упав Листок зі Дерева, той відразу наказав йому покликати головного мисливця — Орлину Хмару. Мисливець повернувся в селище лише коли сонце вже хилилося до заходу, проте отримавши звістку про Листок, благоговійно опустився на коліна, випростав руки до Світового Дерева, що тягнулося до самого неба та вклонився йому торкнувшись лобом землі. Підвівшись, він одразу попрямував за хлопцем до хижі Чорного Неба.

Шаман сидів назовні задерши голову, ніби вдивляючись більмами очей у вечірнє, вже темне на сході та помаранчеве на заході небо, яке для нього завжди лишалося чорним.

— Довго ж ти шукав його, — суворо озвався старий до Пташиної Лапи. — Знову до Білої Квітки бігав?

— Не свари, учня, — вступився за того мисливець. — Я був на полюванні й він привів мене щойно я повернувся. Я навіть води не встиг випити.

(Чорне Небо )

Антиваксери COVID-19 використовують ті самі аргументи, що й 135 років тому

Гравюра 1801 року, на якій чепурний лікар підносить ланцет до «діндонади» (слово, що означає як «індичка», так і «обман»). У ньому висміюється вакцина проти віспи, яка забирає тваринну рідину у птаха для введення людині.

1885 — рік епідемії віспи. Як ми зараз знаємо, саме вакцинація допомогла людству повністю викорінити цю хворобу. Але й тоді суспільство багато в чому поводилося так само, як ми бачимо і сьогодні — спростування, маніпуляції, фейки, суперечки.

У той рік, провідний борець із вакцинацією доктор Александр М. Росс опублікував свою брошуру, в якій використав майже ті самі прийоми, що бачимо зараз в риториці ковідних антиваксерів, тільки стосовно вакцини проти віспи. До речі, як пізніше виявилося, сам він був щеплений.

У міру посилення обмежень, Росс оголосив себе єдиним лікарем, який наважився кинути виклик системі, і опублікував цю брошуру, в якій закликав усіх перестати довіряти вакцинам.

Власне, на прикладі цієї брошури можна розібрати використані прийоми маніпуляції з даними та фактами.

(Маніпуляції за пунктами )

Вірте в науку, в доказову медицину. Вакцинуйтесь!

Правильні слова

— Ты кто?

Перед Вадимом стоїть жінка в мішкуватому камуфляжі горка та високих шкіряних черевиках. У руках вона тримає автомат націлений йому в живіт.

— Ты кто такой, спрашиваю? — повторює вона та піднімає автомат до плеча.

Вадим розуміє, що все скінчено. Треба щось відповісти, але він не може.

Ні, він не боїться, йому не відібрало мову й не заціпило. Він не може відповісти, бо не знає відповіді.

Вадиму завжди було важко добирати слова. Як сказати матері, що він хоче їсти? Дитяче слово «ам» не передавало всього того, що хлопець хотів висловити. Не було в ньому тепла материнських грудей, солодкості молока та запаху любові. Вадим лежав у своєму ліжечку та марно добирав слів, ні, ще не слів — звуків, якими міг би скористатися.

 

— Ну ти диви, яка дитина, — милувалися ним сусіди та родичі. — Ні сльозинки не зронить. Не те, що сестра.

(Мама... )

^[1] Густав Майрінк — австрійський письменник-експресіоніст та драматург. Найбільш відомий за романом «Ґолем», що приніс йому світову славу, ставши одним із книжкових бестселерів ХХ століття.

^[2] Es ziemt sich nicht für uns, den heiligen Gebrauch mit leicht beweglicher Vernunft Nach unserm Sinn zu deuten und zu lenken.

^[3] Савант (фр. savant — «вчений») — прояв у людини екстраординарних здібностей в одній чи кількох вузьких галузях. Зустрічається надзвичайно рідко і зазвичай є вторинним явищем,що супроводжує деякі форми порушень розвитку (аутизм, синдром Аспергера та інші).

^[4] Єгуда Ліва бен Бецалель — празький рабин, мислитель і вчений XVI століття якому приписують створення ґолема.

Українська покращена розкладка (+ чеська, + англійсько-польська)

Зробив нормальну розкладку, бо всі інше — «не те».
Робив заради довгого тире та «ялинок», але захопився.
Про сім видів рисочок, здається, вже всі знають.

(Всі? )

З лапками та апострофами все теж непросто.

Ви знали, що одинарна лапка ( ’ ) це не те саме, що апострофи ( ' , ʼ ) і, тим більше, не те, що прайм ( ′ )? Тепер знаєте.
« » " ' ‘ ’ „ “ ” ‹ › — це все лапки зі своїми правилами вживання.

А як поставити на́голос знали? Із моєю розкладкою — alt + 7.
Довгий пробіл (не уявляю навіщо :) )? — shift + пробіл.
І ще купа корисного.

Скачати для Windows
Скачати для Mac (без dead keys)

(Чеська розкладка )

(Англійська розкладка з польськими символами )

Посмішка Фортуни

— Так, так, так — сказав Олег Скрипка й Олег Катало вирішив, що це знак.

«Це ж могла бути будь-яка реклама, але з’явився саме він, мій тезка, — подумав чоловік. — Це знак, що сьогодні мені точно пощастить».

Він поставив серіал на паузу та відкрив знайомий сайт. Потім пішов і витяг із купи з брудною білизною труси. Вони були на ньому, коли Олег уперше виграв п’ять тисяч гривень, а потім ще, коли півтори тисячі та сотню спінів. Спереду вони були жовтуваті, та чоловік не звернув на це уваги. Перевдягнувшись, він сів до комп’ютера.

— Ну що ж, — сказав Олег сам до себе. — Сьогодні день космонавтики, а значить треба грати в Зоряні Війни.

Він вибрав слоти стилізовані під улюблений фільм дитинства і виявив, що сьогодні на них джекпот складає п’ятсот тисяч гривень, а до менших виграшів ще й бонуси додаються.

— Ну що ж, вам же гірше.

Вони ще не знають, що сьогодні Катало розкатає їх підчисту.

Олег зробив мінімальну ставку й натис пробіл. Відчув, як долоні нагрілися, хоча знав, що перший спін не показовий. Ніхто не виграє́ на першому спіні. Дива не сталося й цього разу. Фрі-спін можна було не вважати за виграш. Важливо було інше — у яких позиціях зупинилися барабани. Олег узяв спеціальний зошит, що завжди лежав тут таки на столі і старанно записав у нього положення всіх зображень.

Знову натис пробіл і знову записав положення всіх картинок. Цієї системи його навчив старший товариш із ПТУ.

— В основі всього лежить математика, — розказував Сашко. — Треба прокрутити кілька разів і подивитися що й де зупиняється найрідше — швидше за все, воно там зупиниться наступного разу.

За кілька років Олег відточив і покращив систему. Він помітив закономірності між виграшами і фазами місяця, днями тижня та купою інших факторів — от як сьогодні. Але пам’ятав, що в основі всього лежить математика. Тож відкрутивши ще десять спінів, проаналізував усі записи.

— Що ж, Леє, сьогодні ти будеш моя.

Він вибрав V-подібну комбінацію, підняв ставку до 20 гривень і запустив барабан.

— Іди, іди до мене, — примовляв він поки барабани крутилися, а коли спинились — ошкірився: — Так! Розкатав я вас!

І дійсно чотири Леї стояли як треба, і лише на вістрі уявної V світився напис «Star Wars» — джокер. Це принесло Олегу п’ятсот гривень і п’ятдесят спінів.

Він старанно записав і це положення барабанів. По всьому виходило, що тепер Люки мають утворити діагональ. Олег лишив ставку без змін і теж майже виграв — чотири Скайвокери стояли як слід і лише замість одного чорнів шолом Дарта Вейдера.

— Тож він твій батько, Люк, — незлобливо гукнув Олег. — Могли би й зарахувати.

Він записав положення зображень, зменшив ставку й запустив гру. Нічого не випало — як він і очікував. Усе йшло за планом.

До півночі в нього склалася чітка схема сьогоднішньої гри — ще десятка два спінів і він буде точно знати наступну комбінацію. А крім того, Олегу фартило — жодного разу баланс так і не впав до нуля.

Проте була одна проблема. Він страшенно хотів у туалет. А найголовніше правило слотів яке? Правильно — не вставати. Олег чув безліч історій про те, як чуваки, розрахувавши все, відволікалися, щоби випустити кота з кімнати чи просто покурити, а потім повертались і з’ясовували, що Фортуна відвернулася, комбінації не складаються й усі виграші проходять повз.

Ні, він не такий, він не дасть себе так обкрутити. Пані Фортуна випробовує його — точно. Олег обвів поглядом навколо. Нічого підхожого не знайшлося. Зазирнув під стіл, але теж безрезультатно.

— Потерплю, — сказав він сам до себе, але вже за десять спінів усвідомив, що не втерпить.

Повільно, потроху Олег збільшував свій баланс, Фортуна усміхалась йому та дражнила. Перевіряла наскільки чоловік відданий їй. О-о, Олег відданий.

Останній спін він мало не забув записати. Низ живота болів, його розпирало зсередини — ще трохи і обмочиться. Олег зрозумів, що треба приймати рішення. П’ятсот тисяч гривень — це купа грошей. На краю столу стояла його улюблена чайна чашка. Величезна, більше ніж на півлітра. Саме те, що треба. Потім її, звичайно, доведеться викинути, та що поробиш. П’ятсот тисяч гривень — він потім сотню таких чашок собі купить.

За хвилину в голові прояснилося. Олег обережно, намагаючись не розплескати поставив чашку на підлогу та продовжив грати. Ось-ось усе мало скластися. О третій ночі настав довгоочікуваний момент — чоловік був упевнений, що наступна комбінація принесе йому джекпот. Стукіт серця відбивався в скронях, майка просякла потом, страшенно хотілося пити. Він збільшив ставку до максимального рівня. Зараз!

Перший барабан, другий. Олег перестав дихати. Третій, четвертий. Серце завмерло й час потік дуже-дуже повільно. Олег дивився, як картинки змінюють одна одну. Йода, Чубака, Р2Д2 і… Так, Лея! Усе склалося. Екран заповнив напис «500 тисяч гривень». Олег затарабанив руками по столу; перекинувши чашку на підлозі, підхопився зі стільця та вискочив на балкон.

— Я виграв! Я виграв! — закричав він.

У дворі спрацювало кілька автомобільних сигналізацій. Десь загавкав собака. Важко дихаючи, чоловік повернувся в кімнату. По лінолеуму розтікалася смердюча калюжа, та це вже було неважливо. Серце радісно калатало.

«Я покладу тут ламінат, — подумав Олег. — Я ж виграв. Виведу гроші й завтра покладу ламінат у всій квартирі».

Він навів курсор миші на зображення гаманця. Випало меню: «Баланс: 50 грн. Вивести. Поповнити».

У грудях похололо. Олег перевів погляд нижче, на яскравий напис «500 тисяч гривень», що миготів поверх гри. Потім ще нижче, у самий низ сторінки. Неслухняним пальцем крутнув коліщатко миші. Показався ще один рядок із перемикачем «Демо/Реальна гра». Слово «Демо» світилося зеленим.