Тіні на стіні

— Досить, — імператор ледь помітним рухом дав знати присутнім, що прийом закінчено. — Візире й ти, віщуне, лишіться.

Коли всі пішли, він звернувся до віщуна знову:

— Ти рік, що справа твоя важлива й од неї залежить наше існування. Не раз твої пророцтва збувалися й ніколи ти не підводив мене. То ж мов, що маєш.

— О, Імператоре, Володаре всього сущого, зима близько…

— Нам це відомо, віщуне, — візир нетерпляче перебив старого. — Тому не можна гаяти жодної миті.

— Істину речеш, мудрий візире, — сказав старий і продовжив. — Властителе, скоро лід укриє Ваші володіння, холод спинить усякий рух і завмре все життя…

— Віщуне, — цього разу вже сам Імператор перервав старого, — говори прямо, що чекає на нас і чого маємо берегтися.

— Правителе, маємо не воювати з Нижнім Царством, а попрямувати до життєдайного сонця…

— Маячня, — не стримався візир. — Зима вдарить по нижніх раніше за нас і перш ніж усе вкриє лід ми захопимо нові землі.

Імператор обірвав його та дав знак віщуну продовжувати.

— Відкрилося мені, Владико, що світ більший, ніж ми гадаємо. Й інші світи ще не пізнали Вашої величі. Інші світи скоряться нашим воїнам, посланим туди, — старий указав на світило. — Сонце вже не гріє, як улітку, тож воно їх не спалить. І допоки все не скує крига, сміливці відшукають світ, що чекає Вашого милостивого правління…

Візир знову не стримався:

— Ми маємо дбати про Імперію, Правителе, а не вірити снам старого…

Раптом його перервав страшний гуркіт. Підлога розкололася й за мить усе заповнив вогонь.

Зореліт опускався в одну з довгих і вузьких печер планети. Білий факел полум’я головного двигуна стрімко гасив швидкість. Три сині маневрові спалахи скорегували курс. Нарешті ракета завмерла на підлозі. За сорок годин настала ніч і температура впала з 350 °C до 170 °C. Стіни печери охололи та почали покриватися білим інієм — замерзала не вода, замерзала сама атмосфера. Відчинився люк і людина у важкому скафандрі ступила на поверхню.

В ефірі пролунали слова:

— Ще один світ дочекався приходу людей.

Місія була розрахована майже на сорок діб. Коли на цій частині планети знову настане день, корабель має стартувати. Вже минуло більше половини відведеного часу, як сталася сенсація — в тріщинах стін знайшли складні органічні сполуки, що свідчили про наявність на планеті життя.

— Ми спалили його нашими дюзами, — побивалася команда. — З усіх печер — вибрали саме ту, де воно розвинулося.

— Не переживайте, — заспокоював їх ЦУП. — Життя могло розповсюдитися й іншими печерами. Пошукаємо ще під час наступних місій.

***

— Як ваш експеримент, юначе? — керівник лабораторії дивився на обладнання розставлене перед студентом.

— Погано, професоре, — відповів той. — Ця культура теж росте в трьох вимірах й ігнорує решту, ніби їх не існує. Я вже пробував кілька шокових технік, але все намарно.

— Не занепадайте духом. Негативний результат — теж результат. Далеко не всі живі організми здатні осягнути, що саме є справжніми об’єктами, а що — лише проекціями в їхній вимір. Продезінфікуйте тут усе, перш ніж піти.