Nemesis українською
Переклав правила Nemesis українською.
Все почалася так само як і безліч разів перед тим — пробудження в холодному тумані Гібернаторія, в самому центрі корабля. Як завжди, ми страждали від тимчасової амнезії через подорож крізь гіперпростір та гібернацію. Ми знали свої імена та мали деякі основні спогади, але ми не пам'ятали чітко, де були або що нам слід робити. Корабель здавався незнайомим.
Ми знали, що десь на кормі були три двигуни, а десь у носовій частині був місток. Ми були також знали, що на кораблі є дві рятувальні капсули, на випадок якщо щось піде ДУЖЕ погано. Решта спогадів лишалася розмитою. Та цього разу амнезія була не єдиною нашою проблемою — один із наших товаришів лежав у своїй камері гібернації із зяючою в грудях дірою. Мерехтіло аварійне світло.
Як капітан, я знав, що ми маємо уникати паніки та слідувати процедурам. Тож потрібно було оглянути корабель і перевірити, чи працюють двигуни, тому що нам треба було принаймні 2 з них щоби продовжити політ. Ми також повинні були перевірити координати, щоби переконатися, що корабель усе ще прямує до Землі.
Ми всі дивилися досить фільмів жахів щоби розуміти, потребуємо якоїсь зброї. На щастя, наші шафки були тут, із деяким обладнанням і предметами, необхідними для виконання наших функцій (хоча й не все було в робочому стані). Між моїм 6-тизарядником й іншими особистими речами я також знайшов щось іще — лист від мого роботодавця, що містив спеціальні накази.
Якийсь час тому, механік нашого корабля розкопав щось про корпорацію і заявив, що буде свідчити в суді, щойно він повернеться на Землю. Компанія дала зрозуміти, що вони не хочуть, щоби він повернувся. За жодних обставин.
Я знав, що багато членів мого екіпажу мали свої власні секретні плани та власні корпоративні цілі. Я не міг їм довіряти. Ми розділилися на дві групи — пілот і я мали перевірити місток, а механік і вчений пішли на корму, де було машинне відділення.
Я обережно просувався вперед коридором. Коли увійшов до сусідньої кімнати, то почув дуже дивний шум, що лунав з носа корабля. Потім двері зачинилися прямо за мною. Несправність системи! Стільки зусиль для того, щоби лишатися разом і все на смарку...
Я озирнувся — я опинився в секції з каютами екіпажу. Вирішив пошукати тут щось корисне. Знайшовши вогнегасник і аптечку відразу відчув себе трохи безпечніше. Тут більше нічого не було, тому я вирішив рухатися вперед. Саме тоді справи з поганих стали жахливими. Спершу, я вступив у якийсь зелений слиз, який покрив мої ноги й не стирався. А потім, я знову почув цей шум.
Раптом, жахлива личинка вискочила прямо на мене з темряви. Побачивши її кігті та щелепи, я був абсолютно впевнений, що ця штука зробить зі мною щось жахливе, якщо не буду діяти швидко. Отже, я розстріляв у неї майже всі свої набої — стріляв, доки вона не припинила ворушитися.
Тоді я зрозумів, що відбувається щось божевільне. Мені довелося вирішувати, чи хочу виконати завдання, яке дала мені компанія, чи буду дотримуватися своєї особистої цілі. Я подумав, що це не найкращий момент для того, щоби втрачати члена екіпажу — майбутнє людства може бути на кону! Замість того, щоб убити механіка, я вирішив, що маю надіслати сигнал, використавши нашу радіорубку, щоби попередити Землю про ситуацію. Потім я спробую дослідити одну з цих почвар у лабораторії, щоби отримати якомога більше інформації, перш ніж покинути цей приречений корабель.
Я саме вирішив трохи перепочити, щоби заспокоїти нерви, коли знову пролунав цей страшний шум. Цього разу на мене нічого не вискочило. Я увійшов до сусідньої кімнати. Це була генераторна. Тут ми з пілотом знову возз'єдналися. Це було єдине місце, де ми могли активувати послідовність самознищення корабля. З огляду на те, що я щойно бачив, це не виглядало як погана ідея... На жаль, кімната була пошкоджена, і нам треба було спочатку її відремонтувати. Ми вирішили, що механік найкраще підходить для цього завдання.
Я поговорив із пілотом, яка підтвердила те, чого я весь час боявся — почвар було більше, ніж єдина личинка. Дорогою сюди вона натрапила на дорослу почвару, котра встигла вдарити її. На щастя, це була лише легка рана, та я боявся, що вона може бути інфікована. І, оскільки ця почвара тепер ховалася десь там за нами, ми не могли повернутися до гібернаторія.
Ми витратили наступні кілька хвилин рухаючись обережно з однієї кімнати до іншої, намагаючись врятувати те, що ми могли — я зумів виготовити імпровізований вогнемет, використавши деякі хімікати та інструменти. На кожному кроці ми чули все більше шумів, що лунали все ближче.
Деякі з кімнат, які ми перевірили, були пошкоджені, а одна з них була охоплена пожежею. Наші справи виглядали недобре. Я знав, що корабель може витримати певну частину проблем перш ніж вибухне. Ми витратили якийсь час на ремонт системи керування люками щоби розблокувати наші дві рятувальні капсули — ми стали на один крок ближче до втечі із цієї смертельної пастки.
Тут ми розділилися. Пілот пішла до рубки, і я пішов надсилати свій сигнал. Я саме увів свій логін у консоль комунікатора та почав передачу, коли вибух кинув мене на протилежну стіну. Навіть приголомшений вибухом, я зрозумів, що хтось просто намагався вбити мене. Мені не довелося довго чекати на винуватця — за кілька секунд механік увірвався в кімнату, в його масній руці був ще один палаючий коктейль Молотова.
Він не міг застрелити мене або безпосередньо завдати мені шкоди — завдяки імплантам, що їх усі космічні бригади мали в головах. Ті подавляли пряму агресію, щоби запобігти насильству чи заколоту. Проте непрямий напад був одним зі способів обдурити імплант. Та механік не знав дечого. Як капітан, я міг використати той самий імплантат, щоби змусити його виконати наказ.
Я наказав механіку розвідати одну із сусідніх кімнат. Незабаром я почув звук, на який сподівався. Одна з почвар вилізла з технічних коридорів і стрибнула на цього дурня. Просто щоби переконатися, що жоден із них не вийде живим, я кинув гранату в коридор.
Я оглянув свої рани — моя нога сильно постраждала. Я перев’язав її та знову зміг ходити, але я також знав, що це тимчасовий захід — треба було справжнє лікування, яке я мав намір отримати за першої ліпшої нагоди.
Незважаючи на біль, мені вдалося дістатися до рубки, підриваючи дорогою закриті двері. Там я знайшов пілота й розповів їй про напад механіка. Вона занадто поспішала щоби перейматися. Пілот просто встановила координати стрибка для Землі. Ми не знали, чи достатньо двигунів працює, але вона хотіла ризикнути. Це залишило нам мало часу, щоби повернутися до гібернаторія. До стрибка залишилося всього кілька хвилин, і все живе, що в цей момент буде перебувати поза камерами гібернації — буде розчавлено екстремальним прискоренням.
Я сказав їй, щоб вона рухалася вперед, сподіваючись, що отримаю шанс зазирнути в лабораторію та закінчити власні справи. Але щось було неправильно... Можливо, те, як вона рухалася чи говорила? Я не міг сказати напевне, але, як капітан, я навчився не ігнорувати свої передчуття.
На щастя, в мене був журнальний ключ, який надавав мені повний доступ до облікового запису одного члена екіпажу — я вирішив перевірити листування пілота. Те, що я виявив, було шокуючим. Вона мала намір доправити корабель до якоїсь таємної бази на Марсі, де організація, про яку я ніколи раніше не чув, планувала використати почвар для невідомої темної мети.
Те, що почалося після цього, було справжнім пеклом. Поранений, оточений ворожими формами життя та без союзників, я викручувався як міг, аби лише залишитися в живих. Коли на дорозі постала доросла почвара, я використав усе паливо у своєму вогнеметі, намагаючись вбити її, але цього було недосить. Тварюка дотягнулася до мого плеча своїми слинявими щелепами. Я дістав револьвер і останньою кулею, котру беріг для себе зніс почварі голову.
Я вже втрачав свідомість від кровотечі, коли наш вчений натрапив на мене. Він саме прямував із лабораторії, де дослідив одну із туш почвар, і виявив слабкість їхнього виду. Виявляється, ми мали спільну мету! Він допоміг мені піднятися, і ми вирішили вшиватися з корабля разом. На жаль, він протримався не дуже довго. Мені довелося лишити вченого, коли його спіймав величезний самець. Це був важкий вибір, але хтось мав попередити Землю!
Нарешті, я дістався до евакуаційного шлюзу — та шлях було заблоковано. Там була вона, чекала на мене. Страшний звір, найбільший у своєму роді. Королева! А в мене залишився лише маленький вогнегасник, який я всюди носив. У відчаї я пожбурив ним у почвару. На диво, це спрацювало! Вона відступила, давши мені достатньо часу, щоб увійти в рятувальну капсулу та швидко її запустити.
Я ВИБРАВСЯ. Я ВИЖИВ.
Або принаймні я так вважав… Я відчуваю як щось ворушиться всередині мене. Я не знаю, скільки часу ще маю. Я залишаю це повідомлення на випадок, якщо хтось знайде цю капсулу.
Знищте моє тіло. Не досліджуйте цих істот. Не намагайтеся використовувати їх у будь-який спосіб.
Якщо ви хочете, щоби людство вижило — залиште їх і ніколи не повертайтеся.
Все почалася так само як і безліч разів перед тим — пробудження в холодному тумані Гібернаторія, в самому центрі корабля. Як завжди, ми страждали від тимчасової амнезії через подорож крізь гіперпростір та гібернацію. Ми знали свої імена та мали деякі основні спогади, але ми не пам'ятали чітко, де були або що нам слід робити. Корабель здавався незнайомим.
Ми знали, що десь на кормі були три двигуни, а десь у носовій частині був місток. Ми були також знали, що на кораблі є дві рятувальні капсули, на випадок якщо щось піде ДУЖЕ погано. Решта спогадів лишалася розмитою. Та цього разу амнезія була не єдиною нашою проблемою — один із наших товаришів лежав у своїй камері гібернації із зяючою в грудях дірою. Мерехтіло аварійне світло.
Як капітан, я знав, що ми маємо уникати паніки та слідувати процедурам. Тож потрібно було оглянути корабель і перевірити, чи працюють двигуни, тому що нам треба було принаймні 2 з них щоби продовжити політ. Ми також повинні були перевірити координати, щоби переконатися, що корабель усе ще прямує до Землі.
Ми всі дивилися досить фільмів жахів щоби розуміти, потребуємо якоїсь зброї. На щастя, наші шафки були тут, із деяким обладнанням і предметами, необхідними для виконання наших функцій (хоча й не все було в робочому стані). Між моїм 6-тизарядником й іншими особистими речами я також знайшов щось іще — лист від мого роботодавця, що містив спеціальні накази.
Якийсь час тому, механік нашого корабля розкопав щось про корпорацію і заявив, що буде свідчити в суді, щойно він повернеться на Землю. Компанія дала зрозуміти, що вони не хочуть, щоби він повернувся. За жодних обставин.
Я знав, що багато членів мого екіпажу мали свої власні секретні плани та власні корпоративні цілі. Я не міг їм довіряти. Ми розділилися на дві групи — пілот і я мали перевірити місток, а механік і вчений пішли на корму, де було машинне відділення.
Я обережно просувався вперед коридором. Коли увійшов до сусідньої кімнати, то почув дуже дивний шум, що лунав з носа корабля. Потім двері зачинилися прямо за мною. Несправність системи! Стільки зусиль для того, щоби лишатися разом і все на смарку...
Я озирнувся — я опинився в секції з каютами екіпажу. Вирішив пошукати тут щось корисне. Знайшовши вогнегасник і аптечку відразу відчув себе трохи безпечніше. Тут більше нічого не було, тому я вирішив рухатися вперед. Саме тоді справи з поганих стали жахливими. Спершу, я вступив у якийсь зелений слиз, який покрив мої ноги й не стирався. А потім, я знову почув цей шум.
Раптом, жахлива личинка вискочила прямо на мене з темряви. Побачивши її кігті та щелепи, я був абсолютно впевнений, що ця штука зробить зі мною щось жахливе, якщо не буду діяти швидко. Отже, я розстріляв у неї майже всі свої набої — стріляв, доки вона не припинила ворушитися.
Тоді я зрозумів, що відбувається щось божевільне. Мені довелося вирішувати, чи хочу виконати завдання, яке дала мені компанія, чи буду дотримуватися своєї особистої цілі. Я подумав, що це не найкращий момент для того, щоби втрачати члена екіпажу — майбутнє людства може бути на кону! Замість того, щоб убити механіка, я вирішив, що маю надіслати сигнал, використавши нашу радіорубку, щоби попередити Землю про ситуацію. Потім я спробую дослідити одну з цих почвар у лабораторії, щоби отримати якомога більше інформації, перш ніж покинути цей приречений корабель.
Я саме вирішив трохи перепочити, щоби заспокоїти нерви, коли знову пролунав цей страшний шум. Цього разу на мене нічого не вискочило. Я увійшов до сусідньої кімнати. Це була генераторна. Тут ми з пілотом знову возз'єдналися. Це було єдине місце, де ми могли активувати послідовність самознищення корабля. З огляду на те, що я щойно бачив, це не виглядало як погана ідея... На жаль, кімната була пошкоджена, і нам треба було спочатку її відремонтувати. Ми вирішили, що механік найкраще підходить для цього завдання.
Я поговорив із пілотом, яка підтвердила те, чого я весь час боявся — почвар було більше, ніж єдина личинка. Дорогою сюди вона натрапила на дорослу почвару, котра встигла вдарити її. На щастя, це була лише легка рана, та я боявся, що вона може бути інфікована. І, оскільки ця почвара тепер ховалася десь там за нами, ми не могли повернутися до гібернаторія.
Ми витратили наступні кілька хвилин рухаючись обережно з однієї кімнати до іншої, намагаючись врятувати те, що ми могли — я зумів виготовити імпровізований вогнемет, використавши деякі хімікати та інструменти. На кожному кроці ми чули все більше шумів, що лунали все ближче.
Деякі з кімнат, які ми перевірили, були пошкоджені, а одна з них була охоплена пожежею. Наші справи виглядали недобре. Я знав, що корабель може витримати певну частину проблем перш ніж вибухне. Ми витратили якийсь час на ремонт системи керування люками щоби розблокувати наші дві рятувальні капсули — ми стали на один крок ближче до втечі із цієї смертельної пастки.
Тут ми розділилися. Пілот пішла до рубки, і я пішов надсилати свій сигнал. Я саме увів свій логін у консоль комунікатора та почав передачу, коли вибух кинув мене на протилежну стіну. Навіть приголомшений вибухом, я зрозумів, що хтось просто намагався вбити мене. Мені не довелося довго чекати на винуватця — за кілька секунд механік увірвався в кімнату, в його масній руці був ще один палаючий коктейль Молотова.
Він не міг застрелити мене або безпосередньо завдати мені шкоди — завдяки імплантам, що їх усі космічні бригади мали в головах. Ті подавляли пряму агресію, щоби запобігти насильству чи заколоту. Проте непрямий напад був одним зі способів обдурити імплант. Та механік не знав дечого. Як капітан, я міг використати той самий імплантат, щоби змусити його виконати наказ.
Я наказав механіку розвідати одну із сусідніх кімнат. Незабаром я почув звук, на який сподівався. Одна з почвар вилізла з технічних коридорів і стрибнула на цього дурня. Просто щоби переконатися, що жоден із них не вийде живим, я кинув гранату в коридор.
Я оглянув свої рани — моя нога сильно постраждала. Я перев’язав її та знову зміг ходити, але я також знав, що це тимчасовий захід — треба було справжнє лікування, яке я мав намір отримати за першої ліпшої нагоди.
Незважаючи на біль, мені вдалося дістатися до рубки, підриваючи дорогою закриті двері. Там я знайшов пілота й розповів їй про напад механіка. Вона занадто поспішала щоби перейматися. Пілот просто встановила координати стрибка для Землі. Ми не знали, чи достатньо двигунів працює, але вона хотіла ризикнути. Це залишило нам мало часу, щоби повернутися до гібернаторія. До стрибка залишилося всього кілька хвилин, і все живе, що в цей момент буде перебувати поза камерами гібернації — буде розчавлено екстремальним прискоренням.
Я сказав їй, щоб вона рухалася вперед, сподіваючись, що отримаю шанс зазирнути в лабораторію та закінчити власні справи. Але щось було неправильно... Можливо, те, як вона рухалася чи говорила? Я не міг сказати напевне, але, як капітан, я навчився не ігнорувати свої передчуття.
На щастя, в мене був журнальний ключ, який надавав мені повний доступ до облікового запису одного члена екіпажу — я вирішив перевірити листування пілота. Те, що я виявив, було шокуючим. Вона мала намір доправити корабель до якоїсь таємної бази на Марсі, де організація, про яку я ніколи раніше не чув, планувала використати почвар для невідомої темної мети.
Те, що почалося після цього, було справжнім пеклом. Поранений, оточений ворожими формами життя та без союзників, я викручувався як міг, аби лише залишитися в живих. Коли на дорозі постала доросла почвара, я використав усе паливо у своєму вогнеметі, намагаючись вбити її, але цього було недосить. Тварюка дотягнулася до мого плеча своїми слинявими щелепами. Я дістав револьвер і останньою кулею, котру беріг для себе зніс почварі голову.
Я вже втрачав свідомість від кровотечі, коли наш вчений натрапив на мене. Він саме прямував із лабораторії, де дослідив одну із туш почвар, і виявив слабкість їхнього виду. Виявляється, ми мали спільну мету! Він допоміг мені піднятися, і ми вирішили вшиватися з корабля разом. На жаль, він протримався не дуже довго. Мені довелося лишити вченого, коли його спіймав величезний самець. Це був важкий вибір, але хтось мав попередити Землю!
Нарешті, я дістався до евакуаційного шлюзу — та шлях було заблоковано. Там була вона, чекала на мене. Страшний звір, найбільший у своєму роді. Королева! А в мене залишився лише маленький вогнегасник, який я всюди носив. У відчаї я пожбурив ним у почвару. На диво, це спрацювало! Вона відступила, давши мені достатньо часу, щоб увійти в рятувальну капсулу та швидко її запустити.
Я ВИБРАВСЯ. Я ВИЖИВ.
Або принаймні я так вважав… Я відчуваю як щось ворушиться всередині мене. Я не знаю, скільки часу ще маю. Я залишаю це повідомлення на випадок, якщо хтось знайде цю капсулу.
Знищте моє тіло. Не досліджуйте цих істот. Не намагайтеся використовувати їх у будь-який спосіб.
Якщо ви хочете, щоби людство вижило — залиште їх і ніколи не повертайтеся.
Мітки: board games, translation
posted by IamYurkas at 20:37
0 Comments:
Дописати коментар
<< Home