Чак Поланік — Ази: «Мисленнєві» дієслова

За шість секунд ви мене зненавидите.

Але за шість місяців ви станете писати краще.

Від цього моменту — принаймні, протягом наступної половини року — ви не можете використовувати «мисленнєві» дієслова. Це: думає, знає, розуміє, усвідомлює, вірить, хоче, пам'ятає, уявляє, бажає та ще сотня інших, якими ви любите користуватися.

Список також має включати: «любить» і «ненавидить». А ще: «бути» та «мати», але до них ми дійдемо пізніше.

Приблизно до Різдва ви не можете писати таке: «Кенні думав, чи не злиться Моніка на те, що він пізно прийшов додому…»

Натомість вам доведеться розпакувати це в щось на кшталт: «Уранці після нічних загулів, коли Кенні спізнювався на останній автобус, і мав ловити попутку чи платити за таксі аби повернутися додому, де знаходив Моніку, що вдавала сон — вдавала, бо ніколи не спала так тихо — уранці після такого, вона ставила в мікрохвильовку лише свою чашку кави. Ніколи його».

Замість того, щоби персонажі знали щось, тепер ви мусите показати деталі, які дадуть читачеві змогу це взнати. Замість того, щоби персонаж чогось хотів, тепер ви мусите описати річ так, щоби читач її захотів.

Не пишіть: «Адам знав, що він подобається Гвен».

Натомість вам доведеться написати: «Між уроками Гвен завжди спиралася на шафку Адама, коли він підходив відчинити її. Вона закочувала очі та відштовхнулася однією ногою, залишаючи на пофарбованому металі чорну мітку від підбору, але також залишила запах своїх парфумів. Кодовий замок усе ще був теплим від її заду. І наступної перерви, Гвен знову була там».

Словом, більше жодних скорочень. Тільки конкретна чуттєва деталь: дія, запах, смак, звук і відчуття.

Як правило, письменники використовують ці «мисленнєві» дієслова на початку абзацу (в цій формі ви можете назвати їх «тезовими висловлюваннями»). Певним чином, вони заявляють про намір абзацу. Кілька прикладів:

«Бренда знала, що вона точно не встигне. Корок тягнувся від самого мосту повз перші вісім чи дев'ять виїздів. Батарея її мобільного розрядилася. А вдома чекали собаки, яких треба було вигуляти, бо вони влаштують справжній гармидер. Крім того, вона пообіцяла сусіду поливати його рослини...»

Ви бачите, як вступне «тезове висловлювання» перетягує на себе красу того, що йде далі? Не робіть цього. Або хоча б виріжте вступне речення та поставте його після решти. А ще краще, змініть його на «Бренда точно не встигне».

Думки абстрактні. Знання та віра нематеріальні. Ваша історія буде сильнішою, якщо ви просто продемонструєте конкретні дії та певні риси своїх героїв і дозволите своєму читачеві подумати та пізнати. Полюбити та зненавидіти.

Не кажіть своєму читачеві: «Ліза ненавиділа Тома».

Натомість робіть свою справу, як адвокат у суді, деталь до деталі. Представте кожен доказ: «Під час переклички, за подих після того, як учитель назвав ім'я Тома, перш ніж той устиг відповісти, Ліза голосно прошепотіла: “Засранець”, і Том сказав: “Тут”».

Однією з найпоширеніших помилок, якої припускаються письменники-початківці, є залишення своїх героїв у спокої. Письменник може бути на самоті. Читач може бути на самоті. Але вашому персонажу слід проводити дуже й дуже мало часу наодинці із собою. Тому що самотній персонаж починає думати, переживати чи дивуватися: «Очікуючи автобус, Марк почав переживати, скільки часу триватиме подорож».

Краще буде: «За розкладом автобус мав приїхати опівдні, та годинник Марка показував, що вже 11:57. Дорога проглядалася аж до торгового центру й автобуса на ній не було. Безперечно, водій припаркувався біля повороту, на іншому кінці лінії та задрімав. Водій дає хропака, а Марк запізнюється. Або ще гірше, водій пив, і тепер приїде п'яний, а Марк заплатить йому сімдесят п'ять центів щоби загинути у вогні дорожньо-транспортної пригоди...»

Самотній персонаж повинен почати фантазувати чи пригадувати щось, але навіть тоді ви не можете використовувати «мисленнєві» дієслова чи будь-якого з їхніх абстрактних родичів.

О, і ви можете забути про вживання дієслів «забути» та «пам'ятати».

Більше жодних пасажів на кшталт: «Ванда пам'ятає, як Нельсон розчісував їй волосся».

Натомість: «Ще на другому курсі Нельсон розчісував її волосся довгими плавними рухами».

Знову розпакуйте. Не скорочуйте.

А ще краще — швидко зіштовхніть свого персонажа з іншим. Нехай вони зустрінуться та розпочнеться дія. Нехай їхні вчинки та слова показують їхні думки. А ви — тримайся поза їхніми головами.

І поки ви уникаєте «мисленнєвих» дієслів, будьте дуже обережні, використовуючи прісні дієслова «бути» та «мати».

Наприклад, замість «Очі Енн були блакитні» чи «Енн мала блакитні очі» напишіть: «Енн закашлялася й замахала рукою перед обличчям, розганяючи сигаретний дим від своїх блакитних очей, потім усміхнулася…»

Замість недолугих «бути» й «мати», спробуйте розкрити те, яким може бути ваш персонаж та що він може мати в його діях або жестах. Тоді ви покажете свою історію, а не розкажете її.

І після того, як ви навчитеся розпаковувати своїх героїв, ви будете ненавидіти ледачих письменників, що пишуть: «Джим сидів біля телефону, дивуючись, чому Аманда не подзвонила».

Чудово. Тепер можете ненавидіти мене, але не використовуйте «мисленнєві» дієслова. Після Різдва можете знову користуватися ними, та я закладуся, що не станете.

Для домашнього завдання цього місяця:

Перегляньте своє письмо та обведіть кожне «мисленнєве» дієслово. Потім знайдіть спосіб позбутися його. Вбийте його, розпакувавши.

Потім перегляньте опубліковану художню літературу та зробіть те саме. Будьте нещадними.

«Марті уявив собі рибу, яка стрибає в місячному світлі...»
«Ненсі згадала, як смакувало вино...»
«Ларрі знав, що він мертвий...»

Знайдіть їх. А після цього знайдіть спосіб переписати їх. Зробіть їх сильнішими.

© Чак Поланік
Nuts and Bolts: "Thought" Verbs